(0342) 50-11-50
(066) 299-07-08
(067) 299-07-08

melnyk.if.ua

fraza-4.jpg






Де ми будуємо


Партнери:

Публікації

Олена Кулик: «Якщо є рай на землі, то це — Емірати»alt

Переможниця конкурсу від будівельної компанії «Мельник» та «Репортера» Олена Кулик нещодавно повернулася з відпочинку в Об’єднаних Арабських Еміратах.


Нагадаємо, саме путівка на двох до ОАЕ була головним призом вікторини, яка цілий рік тривала серед читачів газети.

— Пані Олено, як враження?

— Дуже позитивні, ніби побувала у казці. Це взагалі була моя перша поїздка за кордон, та ще й так далеко. Ми тиждень провели у Шарджі — це сусідній емірат з Дубаями, мали екскурсію в ті ж Дубаї, а ще я їздила на сафарі по пустелі. Скажу зразу, мене найбільше вразили їхні дороги, з доб­рих доріг, напевно, дивуються всі українці. Траси, як дзеркало, розв’язки багаторівневі, машина іде зі швидкістю 160 км і жодної тряски.

 

 



— Коли у травні ви виграли путівку, то казали, що не маєте закордонного паспорта і не знаєте, з ким поїдете…

— Все вирішилося дуже просто. Паспорт зробили терміновий, а їхала з мамою, зробила їй такий подарунок. До речі, коли я прийшла додому і сказала, що виграла подорож, та не повірила, мовляв, десь тут має бути підступ. Переконали її лиш усі зібрані документи. До речі, з оформленням путівки взагалі ніяких проблем не було. Все на себе взяла Оксана Мельник, ми їй тільки скинули на електронку копії паспортів і фото. Потім зустрілися і вона передала все потрібне. І вже 28 червня ми вилетіли з Києва.

— Їхати не боялися, все ж таки країна з суворими правилами, інша мова?

— Трошки острах був, але нам з путівкою зразу дали брошурку з порадами. Для прикладу, що варто закривати плечі і коліна, не вживати на вулиці спритне і так далі. В аеропорту нас чекав трансфер з готелю. Готель чудовий, у номері ергономічні ліжка, кондиціонер. З балкона вид на басейн, за кілька метрів уже Перська затока. Мова також не проблема — початкової англійської вистачає, дехто з персоналу знає кілька слів по-російськи. Пам’ятаю, як нас у супермаркеті на касі вітали «о, рускіє».

— Не переконували, що ви українці?

— Та намагалися, але це їм ні про що не говорить, наших там ще не дуже знають.

— Кажуть, Емірати славляться своєю архітектурою?

— Так, це справді вражає. Ми мали екскурсію у Дубаї, власне дивилися на всю цю архітектуру. Були біля найвищого будинку світу — Бурдж Халіфа, він має 828 метрів і складається з 162 поверхів. Біля нього, до речі, є музичні фонтани і, як нам казали, вони можуть «витанцьовувати» біля тисячі композицій. Один такий танок ми бачили — під пісню Уітні Х’юстон з «Охоронця». Словами це не передати. Знаєте, цікаво, що там кожен будинок по-своєму оригінальний. Про дороги я вже казала. Автобусні зупинки у них закриті і з кондиціонерами. Хоча там автобусами їздять хіба туристи. Місцеві, особливо громадяни Еміратів, всі на машинах. І ви б бачили на яких. Кажуть, що там машину, якій більше 10 років, взагалі не реально зареєструвати.

— Так добре живуть?

— Вражає ставлення влади до людей. У них власне громадян Еміратів всього 15 % з усього населення. Решту — це до них їдуть на роботу з інших азійських країн — філіппінці, малайці, тайці. Наскільки нам розповідали, самі громадяни працювати не дуже хочуть і зараз держава намагається їх заманювати на державну службу. Працювати три дні на тиждень по чотири години за зарплату у 27 тисяч доларів. Ще плюс, якщо ці громадяни живуть на власній віллі, то світло і вода для них безкоштовні, не кажучи уже про освіту та медицину. Якщо громадянин хоче одружитися з громадянкою, то йому держава ще й дає гроші, аби він сплатив калим. А ці калими залежать від статусу родини і починаються від 100 тисяч доларів.

— Дорогі дружини…

— Так, у них ще кілька років тому було популярно привозити собі жінок з інших країн, так би мовити «дешевших». А тепер для цього потрібно звернутися в якусь державну структуру і отримати навіть не дозвіл, а рекомендацію. Якщо держава не радить, то ти, звісно, можеш одружитися і тобі за це нічого не буде. «Нічого» — це у прямому сенсі слова, ніякої безкоштовної води, світла і так далі. До речі, у них там і розлучитися дуже просто, вивів жінку на вулицю і тричі сказав: «ти мені не дружина». Щоправда, ти все одно маєш її утримувати до кінця життя.

— Щось їхні жінки не у найкращому становищі?

— Це як з якого боку подивитися. От з 12 років вони мали б закривати обличчя, робити це чи ні вирішує спочатку батько, а потім чоловік. Так саме, як і те, чи дозволяти їм працювати. А з іншого — всі вони мають власні машини. По понеділках у них в магазинах жіночі дні, ви б бачили тільки, які речі вони купують, — все дизайнерське. Здавалося б, нащо воно їм, якщо і так ходять в абаях — це такі чорні накидки. Але то зовсім інша ментальність. У нас жінка гарно вдягається і фарбується, коли іде в люди, а вдома перед чоловіком може роками ходити у старому халаті. У них же — прикрашаються для чоловіка.

— А як до наших жінок там ставляться?

— Дуже доброзичливо, жодних косих поглядів. Ми, до речі, питали екскурсовода, чи тут жінка увечері може сама пройтися. То він відповів, що якби вона йшла мало не гола по темному провулку, а назустріч гурт чоловіків, то ті б перейшли на інший бік вулиці. Там всюди камери, а проблем нікому не треба, закон у них суворий.

— Наскільки?

— Скажімо, якщо у цьому місці зупинку заборонено, то які б ти гроші не пропонував таксисту, він тут не стане. Показовий випадок, про який нам розказували, — минулого року англійська пара захотіла кохання на пляжі, і їх зловили за цим ділом. Дали по шість років тюрми. В основному за те, що вони не були одружені. Розказували нам і про російську туристку, яку оштрафували, бо ковтнула на вулиці води з пляшки. А тоді якраз був Рамадан — їсти чи пити в цей час на вулиці не можна.

— Після всього побаченого Україна як сприймається?

— Просто до сих пір не можу собі передумати, як у них там все продумано, все для людей. Взяти хоча б громадські туалети, річ банальна, але, що не кажіть, необхідна. Там вони всі безкоштовні і автоматизовані. А у нас…

Якщо і десь є рай на землі, то це Емірати, я вже собі вирішила, що на наступний рік назбираю грошей і знову поїду саме туди.

Євгенія Ступ’як

Репортер

 

Наші проекти